Коли світ здається небезпечним

 

Коли світ здається небезпечним… особливо у час війни 🇺🇦

Ми живемо в реальності, де небезпека не метафора, а щоденний фон. Сирени, новини, втрати, невідомість усе це виснажує нервову систему швидше, ніж ми встигаємо відновлюватися.
І навіть найсильніші часом ламаються всередині.

Та попри це, у нас є одна надзвичайна здатність: створювати безпеку всередині себе, навіть коли зовні вона недосяжна. Це не про забути війну чи вдавати, що все гаразд. Це про опори, які тримають, поки триває шторм.

Що робити, коли світ здається небезпечним під час війни:

🔵 Повернутися в тіло

В умовах постійної напруги тіло живе у стані "готовності до загрози".
Тому будь-яка проста дія, яка повертає відчуття “я тут, я дихаю”, — вже терапія.
Спробуйте:
• повільні вдихи та довші видихи,
• прогулянку, навіть коротку,
• торкання до теплих поверхонь (чашка, плед, тварина),
• відчуття підлоги під ногами.

Це маленькі сигнали мозку: "прямо зараз я у відносній безпеці".

🔵 Обмежити інформаційне перевантаження

У країні, де триває війна, інформація важлива. Але її надлишок виснажує не менше, ніж дефіцит.
Стрічка новин не має бути відкритою весь день.
Спробуйте обрати конкретні часові “вікна” для перевірки ситуації.
Це не байдужість — це спосіб берегти психіку, щоб залишатися ресурсними.

🔵 Створювати власні “острівці сталості”

Війна відібрала у нас відчуття передбачуваності.
Тож будь-який ритуал — це ваша маленька перемога над хаосом:
• ранкова кава на одній і тій самій чашці,
• вечірня тиша перед сном,
• короткий щоденний запис “що сьогодні дало мені сили”.
Ритуали тримають там, де певні події ми не можемо контролювати.

🔵 Контроль над можливим

Ми не можемо закінчити війну власноруч.
Але можемо повернути собі маленькі ділянки впливу:
• прибрати кімнату,
• зробити домашні справи,
• запланувати день,
• піклуватися про тіло та сон.
Так ми повертаємо відчуття суб’єктності — те, що дуже сильно забирає війна.

🔵 Шукати голос тепла

У тривожні часи тиша кидає в пастку думок.
Поговорити з другом, написати психологу, обійняти близьку людину — це не слабкість.
Це спосіб пережити.
Людські зв’язки під час війни — один із найпотужніших ресурсів.

🔵 Дозволити собі відчувати

Ми всі різні: хтось тримається, хтось плаче, хтось завмирає, хтось волонтерить.
І всі ці реакції — нормальні.
Війна — ненормальна, і очікувати від себе "стійкості 24/7" несправедливо.

Дозвольте собі сказати:
"Я виснажений/виснажена, мені страшно, але я все ще йду".

Попри реальну небезпеку, ми щодня доводимо собі та світу, що здатні жити, любити, сміятися, будувати плани й мріяти. Це і є наша внутрішня перемога.
Та сама, яка тримає у дні, коли новини ріжуть повітря, а серце скаче від сирени.

Ми знаємо, що світ небезпечний. Але так само знаємо: ми сильніші, стійкіші й живучіші, ніж самі про себе думаємо ❤️